– Як починався шлях, який привів до того, що ми бачимо зараз на фанатских трибунах «Црвєни Звєзди»?

Наш рух почав активно розвиватися на початку 80-х років. Звичайно, і в 70-х були виїзди, бійки, але це ще було зовсім не те.У 81-му році ми грали з міланським Інтером на виїзді і побачили, як вся їх трибуна палає вогнем файерів. Ми були просто вражені, ми не знали що робити!

У той час в Сербії почали з'являтися італійські журнали, на останніх чотирьох сторінках яких були тільки фотографії трибун. Чи потрібно повторювати, який інтерес вони викликали у нас!

Тоді не було Інтернету і ми почали переписуватися з фанатами з інших країн. Прагнули брати все краще: від італійців – хореографії на трибунах, від англійців – спів, від аргентинців - безбашенність. Я, наприклад, десять років на життя заробляв тим, що возив файера з Греції і Італії до Сербії. Тоді нас було 50-100 чоловік. Навколо нас на трибуні сиділи люди, які не розуміли взагалі, що ми робимо. З тих хлопців, що все починали, в справі нас залишилося 15-20 чоловік. Серед них немає нікого молодше сорока.

– Що таке «Деліє»?

7-го січня 1989-го року на Різдво, 4-5 угрупувань об'єдналися, і вирішили назватися «Деліє».

– А що з себе представляв фанатський рух «Звєзди» до 7-го січня 1989-го?

Це були ті ж 4-5 угрупувань, але ніякої особливої різниці між ними не було. Ці хлопці завжди були разом. І в певний момент вони об'єдналися, щоб стати краще. Це були 200-300 чоловік, які разом займалися як бійками, так і перфомансом на стадіонах.

– Чи були супротивники об'єднання в одне угрупування? Невже всі відразу одноголосно прийняли цю ідею?!

Абсолютно всі були за!

- Але ж такого не буває!!!

Звичайно, це практично нереально - щоб всі були один з одним повністю згодні. Але, повірте, в тій ситуації все трапилося саме так.

– Яким чином ви вирішуєте питання в такій великій банді? Чи є якісь визнані авторитети, які можуть вирішити проблему?

Звичайно, те, скільки людина їздить і її минулі заслуги – це важливо. Але найголовніший наш принцип полягає в тому, що одна людина ніколи не може вирішувати за весь рух. Звичайно, дрібні питання може вирішувати і одна людина, хтось з визнаних лідерів. Але коли питання достатньо серйозне, і вимагає детального розгляду - рішення ніколи не ухвалюється одноосібно. У таких випадках збираються 15-20 представників провідних банд і спільно вирішують проблему. Взагалі, ми всі між собою приятелі і друзі, дуже добре один одного знаємо і постійно спілкуємося. Хоча, звичайно, іноді бувають і незадоволені, куди ж без них.

– І у разі ухвалення якогось рішення, ці незадоволені засовують свою незадоволеність куди подалі?

У нас ніколи не буде таких розкладів, ніби - 8 чоловік голосують «за», а 7 «проти». Якщо є незгодні, то ми розмовляємо з ними і знаходимо компроміс. Як може бути інакше, адже нас всіх зв'язують одні і ті ж ідеї, любов до одного клубу! Зайві суперечки ні до чого.

– Чи траплялися серйозні внутрішні конфлікти за час існування Деліє?

На наше щастя, нам вдалося уникнути того розколу, який відбувся у Гробарів. По суті, всі їх проблеми були пов'язані з грошима. Одні люди хотіли мати гроші від клубу, інші вважали, що це вб'є фанатский рух. І ось такий розкол у них тягнеться вже років 15. Покоління помінялися, а проблеми з грошима клубу залишилися.

Для сучасних клубів такі суми – ніщо, для фанатів же це величезні гроші. Але там, де з'являються халявні гроші, відразу ж народжується заздрість, конфлікти, бруд. Все це вбиває фанатський дух. Головне – щоб вистачило сил і розсудливості, щоб справитися з цим.

- Які угрупування, складові Деліє, представляють найбільшу вагу?

Belgrade Boys наймолодші, але в той же час і найсерйозніші на сьогоднішній день. Також відзначу основні банди Brigate, Ultra Boys і Heroes. Нас, Red Star Ultras, залишилося чоловік 20 – самий молодший 74-го року народження. У автобусі нашої бригади на виїзді до Салонік наймолодшому було років 35.

– Після вашого об'єднання вийшло одне крупне угрупування Деліє. А як же амбіції лідерів окремих банд? Адже за кожною бандою тягнеться своя історія і на трибунах висять банери з їх назвами.

Сьогодні всі банери угрупувань і самі банди – формальність, дань традиціям. Ми всі разом. Ми – «Деліє».

– Чи є у вас розділення на ультрас і хуліганів?

Такого розділення немає і бути не може в принципі. Ми – фанати «Црвєни Звєзди». Ми можемо стояти за честь своїх кольорів на вулицях Бєлграда і на виїзді до останнього. Але після цього ми йдемо на трибуни і беремо участь у всіх піснях, перфомансах, організовуємо шоу. Щоб і на секторі все було красиво.

– А як щодо того, що з такої бійки на вулиці можна і не вийти живим?

Проста статистика: за останніх 3-4 року в навколофутбольных розбірках в Сербії було вбито 7 чоловік. З цих сімох – шестеро загинули від ножових поранень. Ми перші в Сербії, хто офіційно оголосив про те, що наше угрупування не використовуватиме ножі. Решту всіх підручних засобів цілком можемо використовувати. Звичайно, окрім вогнепальної зброї!

– Чи є місце політиці на трибунові Деліe?

Коли президентом Югославії був Мілошевіч (1997-2000), ми не були представниками жодної з політичних партій, але були одними з самих ярих супротивників його режиму. Але зараз на наших трибунах немає ніяких політичних гасел або банерів.

– Добре, приклад з російських фанатских реалій. На людину з руху виходить якась політична партія з пропозицією за гроші зробити на трибуні банер. Чоловік не обговорюючи це ні з ким, погоджується і бере ці гроші. Чи може у вас відбутися подібне? Як ви контролюєте те, що з'являється на трибуні Північ?

Ще раз повторюся, ми ніколи не виступали за або проти якої-небудь політичної сили. Ми дуже дорожимо цим. Єдине виключення – Мілошевіч, але це окрема історія. Якби у нас відбулося щось подібне тому, що описали ви. Я навіть не знаю що відповісти! Такого просто не могло б відбутися за визначенням! Деліe – згуртоване угрупування. У нас є свій шлях і свої рішення. Всі, хто приходить на трибуну, слідують їм.

– В Росії був такий випадок: фанати Спартака розвернули величезний друкований банер на своїй трибуні. І виглядав він масштабно, і виконаний був червоно-білих кольорах, і все начебто заєбісь, але в самому низу красувався напис спонсора, одного з алкогольних брендів.

(навіть не дослухавши питання, Зоран перервав нас)

Це неможливо. У нас є ІДЕЯ. Це наша Команда, наша Трибуна, наша Країна. Ідея не продається.

– Це тільки у ЦЗ так, або всі клуби в Сербії дотримуються такої політики?

Мені плювати на решту всіх клубів. Мене вони не цікавлять.

– У вас є таке поняття як «агенти». Що мається на увазі під цим словом?

Насамперед це поняття відноситься до Гробарів (прим. - фанати бєлградського футбольного клубу «Партизан»). Ми називаємо «агентами» тих людей в движі, хто бере гроші від клубу. Через це згасає багато хто чисто фанатских тем. І в якийсь момент це обов'язково обернеться проти інтересів угрупування і руху в цілому.

– У фанатів «Црвєни Звєзди» немає «агентів»?

Немає.

Впродовж 15 років ми мали від клубу майже все. Нам надавали літаки, автобуси для євровиїздів. Нам оплачували все, що нам було потрібно для оформлення трибуни.

Але 3 роки назад ми вирішили відмовитися від цієї допомоги. Звичайно, ми дуже багато сперечалися між собою на цю тему. Ми довго думали, як бути, і зрештою ухвалили це складне рішення. Деліє - угрупування дуже серйозне і сильне. Це не просто слова, а значить, ми повинні робити все самі і не можемо залежати від когось. Адже якщо ти залежиш від клубу, ти ніколи не мутитимеш деякі фанатські теми, які зможуть викликати незадоволеність клубу!

Тут важливо сказати, що рівень життя в Сербії в принципі набагато нижче середньоєвропейського. Тому, після відмови від фінансової допомоги нам було дуже важко. Багато людей просто не змогли їздити на євровиїзди. Але як би там не було, сьогодні клуб «Црвєна Звєзда» якщо і допомагає нам в чомусь, то тільки в отриманні віз.

– Звідки ви берете гроші на оформлення трибун і масштабні шоу?

Ми заробляємо на торгівлі різною атрибутикою з символікою футбольного клубу «Црвєна Звєзда» і нашого угрупування «Деліє». Справа йде добре - у нас велика трибуна і багато хлопців, зацікавлені в покупці цієї атрибутики.

У нас серйозний футбольний клуб і всі його торгові марки зареєстровані. Ясна річ, що ми не набували ніяких офіційних сертифікатів на торгівлю атрибутикою «ЦЗ». Щоб уникнути претензій, на всіх наших товарах перед назвою клубу ми пишемо приставку SD (у перекладі на українську абревіатура означає «спортивна співдружність»).

Ці гроші, грубо кажучи, і складають «общак» нашого движу. Проте життя диктує свої умови, і велика частина цих коштів витрачається зовсім не на перфоманс і шоу. Набагато дорожче нам обходяться послуги адвокатів для наших братів, що потрапили на лаву підсудних.

- Ви допомагаєте хлопцям з «Деліe» у будь-якому випадку, коли вони опиняються за гратами?

Ні. Тільки якщо причиною став футбол і те, що відбувається навколо нього.

– А чи була коли-небудь в клубній структурі людина, яка б відповідала за взаємодію з фанатами?

Ми завжди розмовляли тільки з президентом клубу безпосередньо.

– Невже, президент завжди йшов на контакт?

Ми завжди приїжджали до нього самі, і у нього не було можливості відмовитися від діалогу ;-)

– Чи надає клуб допомогу в процесі організації перфомансу на стадіоні? Наприклад, допомагає в домовленостях з поліцією про пронос певної кількості піротехніки для шоу?

Які менти? Про що ви? Навіщо з ними домовлятися?

Ми взагалі вважаємо, що в Сербії немає гідних для нас супротивників, окрім поліції. Вони єдині, з ким нам цікаво битися, кого ми вважаємо за справжнього ворога.

– Розкажіть про дружбу «ЦЗ» з «Олімпіакосом». Як народився цей союз і на чому він заснований?

У 1986 році ми грали на виїзді з грецьким «Панатінаїкосом» в кубку Європейських чемпіонів. І на трибуну «ЦЗ» прийшли хлопці з руху «Олімпіакоса» вболівати проти своїх заклятих ворогів. Так вийшло, що ми знайшли з ними спільну мову. З тієї миті і відлічуємо роки нашого союзу.

- Що можете сказати про дружбу «ЦЗ» із Спартаком, навколо якої так багато розмов в Москві? Наприклад, навіть випускається сумісна атрибутика Звєзди і Спартака.

Ми не можемо бути в союзі з тими, кого ми не любимо. А «Лєх» і «Црвєна Звєзда» – це дві абсолютно різні теми. Наш прапор і прапор «Лєха» ніколи не будуть на одній трибуні. З цієї ж причини не можна говорити про союз фанатів «Спартака» і «Деліє». Можливо, є дружні взаємини між окремими угрупуваннями, але ніякого загального червоно-білого союзу не існує.

– М'ясо дружить з «Лєхом» не тому, що вони хочуть вболівати один за одного, а тільки через навколофутбольні мотиви. Спартак хоче перейняти краще у польських бійців. Чи можливо подібне у вас?

А у кого ми, Деліє, можемо чомусь навчитися? Єдине що нам цікаво перейняти – це аргентинські теми в підтримці стадіону. Італійці тепер не представляють ніякого інтересу, про англійців взагалі немає сенсу говорити.

– А як щодо росіян?

Ми як слов'яни дуже схожі з вами. Душі схожі. Але що стосується фанатського стилю, ми – це дві різні планети.

Що ж до польських хлопців, яких всі вважають за кращих в Європі, – я скажу просто. Для нас вони смішні. Зі всіма цими своїми договірними бійками 50 на 50 і так далі. Це не фанати. Адже якщо половина людей навіть не ходить на футбол - про який взагалі фанатизмі може йти мова?

Єдине, що ми можемо обговорити з опонентами - це використання різної зброї. А домовлятися про певну кількість бійців з кожного боку, місце – це не про нас.

Сьогодні дивився відео, коли м'ясо прогнало фанів Зеніта біля станції метро Спортивна. (прим. - маються на увазі події літа 2004 року). Ось це фанатська тема, це мене реально підбадьорило. Але, наприклад, забивна бійка 2005 року у «Академічної» - цього я не розумію, це не фанатська тема.

– Чи допускаєте ви такий варіант - приїхати на лівий матч до Польщі, і йобнути там всіх, хто попадеться?

(прим. – Зоран щиро дивується з такого питання)

- Навіщо?

– Щоб показати, хто сильніший!

У нас немає мети показати комусь, що ми сильніші. Наша мета – показати, що ми насамперед фанати свого клубу. Коли буде матч нашої команди, нехай навіть з тими ж поляками, тоді ми рубатимемось за свій клуб. Єдине виключення – ворожнеча з хорватами, але це більше старі борги.

Ми дуже велике угрупування. Що нам доводити? Те, наскільки ми сильні, ми для себе і всіх інших знову довели в Салоніках восени 2007 року.

– За останні пару років до Росії кілька разів приїжджали гучні свого часу британнці – «Челсі», збірна Англії та інші. У ці дні мутили абсолютно всі і лупили всіх, хто попадався на очі. Як оціниш такі дії відносно приїжджих?

Це правильно. Коли до нас приїжджав Евертон, одну їх групу закрили під охороною в їх готелі і не випускали до матчу, інших – тримали прямо в аеропорту. Адже ніхто не гарантував їм безпеку на вулицях Бєлграда!

- У 2004-му році, коли ви приїжджали до Санкт-Петербурга на матч Кубка УЄФА, на вашу групу стрибнула одна з фірм Зеніта. Що можете сказати про той випадок?

Тоді у нас були дуже серйозні проблеми. Мабуть, ми були в гірших колотнечах за останні десять років. До Росії ми їхали зовсім не для бійки. Та і згодом до самого факту стрибка ми не віднеслися серйозно, як наприклад до якогось приводу для війни. Ми дивимося на росіянах абсолютно інакше, вони не можуть бути нашими опонентами. Для нас росіяни – єдиний народ, з якими ми можемо бути разом.

- А що ви знаєте про Зеніт, про наш рух?

Часи міняються. Сьогодні, маючи доступ в Інтернет, можна легко дізнатися все про всіх. Не те, що раніше. Отже про Зеніт ми отримуємо достатньо інформації.

Ми дуже серйозно сприймаємо російську фан-сцену. Не те, що німців або всяких іспанців. У вас дуже великий потенціал, але вам життєво необхідне об'єднання. Трибуна у «Зеніту» дуже добре виглядає – багато народу, все в кольорах, всі слухають споукменів, але ви дуже погано співаєте.

Візуалка нічого не означає - зараз в Європі будь-яке угрупування може запалити тисячу файерів або зробити купу прапорів. Наприклад, в тій же Іспанії клуб може звернутися в агентство і заповнити хоч всі трибуни хореографією. Але це не має ніякого відношення до фанатського руху.

- А що нам треба зробити, щоб навчитися співати? Ось у нас деяка частина фанатів вважає, що потрібно збиратися в шинках і вчитися співати. Багато хто відноситься до них з насмішками.

Нічого не може змінитися за одну ніч. Те, що є на сьогоднішній день у Деліє, створювалося 20 років. Корінь всіх ваших проблем в тому, що ви стільки часу прожили в СРСР, за залізною завісою. Ви не бачили і не чули, як розвивався європейський фанатизм – на відміну від нас.

З іншого боку, не може людина, яка заводить шизу, поводитися так, як той, хто заводив на матчі, на якому я був (мова про матч Зеніту з ЦСКА у вересні 2007). Він поводиться як диригент в театрі, а «капо» повинен горіти шизою, заводити трибуну. Але я не побачив вогню у нього в очах. Адже для вас це був найважливіший матч в боротьбі за золото! Якщо чесно, атмосфера була як на кладовищі.

- А хто у вас на трибуні заводить?

Їх декілька - 4-6 чоловік. Вони постійно міняються.

– А хто взагалі може бути споукменом? Міг би, наприклад, ти заводити?

Якби я почав заводити, ніхто б не був проти, оскільки я вже заробив собі ім'я в русі. Але я цього не робив вже останні років 10. Взагалі, якихось певних правил немає – все вирішує час.

– Ти сказав, що ви все всім довели на виїзді до Салонік на матч з грецьким «Арісом». Розкажи докладніше про нього (Мова йде про події листопада 2007).

На той виїзд ми зібрали 900 чоловік, 15 автобусів. Така загальна мобілізація. Щоб було зрозуміло - насамперед ми їхали рубатися з «ПАОК», друзями Гробарів і ворогами наших грецьких друзів з «Олімпіакоса». Для нас, фанатів, «ПАОК» і «Партизан» – це одна команда і один ненависний ворог.

Під ранок ми доїхали до грецького кордону. Вже тут нас зустрічала напружена атмосфера. Нас провокували навіть грецькі поліцейські. Деякі, наприклад, демонстрували нам шарфи ПАОК, одягнені під форму. У результаті, ця мерзота протримала нас більше десяти годин на кордоні! І лише за годину до початку матчу через кордон почали пускати по одному автобусу. Їх обшукували знизу доверху, але не знайшли жодного аргументу. Хоча ми узяли з собою 100 штук 2-х метрових палиць і близько 300-400 телескопічних палиць, ці збільшеною свинцем масою. Всі аргументи були куплені організовано. До речі, фанатові на замітку – у нас китайці вільно продають такі «телескопи» приблизно по 150 російських рублів.

Тримали нас на кордоні спеціально, щоб ми приїхали впритул до матчу і не встигли нічого замутити. Всі автобуси їхали в одній колоні і підтримували зв'язок за допомогою рацій. Наш бас приїхав першим; матч до того моменту йшов вже п'ятнадцять хвилин.

Ми всі були на взводі через відстійник на кордоні. Дрів у вогонь підкинула інформація, що декілька простих уболівальників було порізано в місті «ПАОКом». А тут ще поліція влаштувала нам проблеми при вході на сектор – вони спробували влаштувати щільний обшук і перевірку документів.

Наше терпіння лопнуло і ми кинулися на них. У хід відразу пішли файера і ракетниці. Кордон був досить швидко розігнаний, за ними в проході на сектор стояло близько сотні співробітників охорони стадіону. Природно, ми розігнали і їх і увійшли на сектор. Уявіть собі, прямо на стадіоні під час єврокубкового матчу на сектор входить декілька сотень розлючених сербів зі всім «лайном» в руках. Для греків це був справжній шок!

Матч пройшов без гучних безладів. Додому нашій колоні вдалося висунутись тільки години через два після його закінчення. Але варто було нам проїхати декілька сотень метрів, як по рації нам поступив сигнал – один з наших замикаючих автобусів горить! Ми відразу ж зупинили колону і вилетіли з автобусів. Потім, правда з'ясувалося, що місцеві тільки закидали його каменями і розбили вікна, але це з'ясувалося вже потім.

З поліцейських машин, які вели нашу колону, вискочили грецькі поліси і спробували загнати нас назад. У цей момент хлопці з іншої банди обігнули наш автобус з іншого боку, так що поліси їх не бачили, і напали на них із спини на жорсткому «лайні». Коли в якийсь момент мені вдалося поглянути по сторонах, я побачив те, що потрясло навіть мене – на всій довжині нашої колони, скільки вистачало очей, серби билися з грецькими поліцейськими.

- Що стало з тими, кого забрали?

Не забрали жодної людини. Вони просто не ризикували нікого в'язати. Поліси розуміли, що якщо трапиться це –те, що відбувалося до цього, буде здаватись найспокійнішим днем в їх житті. Словом, почалося б повне пекло.

Весь екшн продовжувався хвилин п'ять. Потім під'їхали машини з шумовими гранатами. Поліси зрозуміли, що вони не зможуть усмирити своїми силами в 250 чоловік 900 озброєних фанатів.

– Їм на допомогу приїхало поліцейське підкріплення?

Ні, це вже був справжній спецназ. В результаті, ми вирішили не випробовувати долю, сіли в автобуси і поїхали далі. Хлопці з Олімпіакоса потім сказали нам, що той спецназ в зеленій уніформі, з яким ми билися, – ним ніхто в Греції не може дати відсіч, їх боїться навіть поліція.

Коли ми доїхали до кордону, то зіткнулися з новими загонами оскаженілих грецьких полісів. Зовсім збожеволівши, вони почали атакувати задні автобуси, і намагатися увірватися всередину. У одному з басів у відповідь на спроби поліса проникнути всередину, йому все-таки відкрили середні двері. У наступний момент один з сербських хлопців майже впритул вистрілив йому в груди з ракетниці. Поліс відлетів на декілька метрів і впав за узбіччям.

Все відбувалося на межі з Македонією. На момент поліцейської атаки, частина наших хлопців вже пройшла контроль і затоварювалася в прикордонних магазинах. Коли звістка долетіла до них, всі кинулися назад. Почалися реальні безлади, які тривали біля півгодини. Ті, хто вже перетнув кордон, поверталися до своїх хлопців назад, наплювавши на прикордонний режим. Це був щонайповніший хаос, дихати було нічим – поліція постійно використовувала газову зброю.

Основна частина екшену відбувалася на нейтральній смузі. В результаті, ми вибили поліцію на грецьку територію і майже повністю рознесли пункт прикордонного контролю. І лише коли хтось зовсім нахабно спробував продовжити веселитись знов на грецькій території (фактично, вторгнутися в країну!), поліція почала діставати вогнепальну зброю.

Розумію, що для вас це все виглядає дивовижно, але скажу, що і в моєму житті це був один з найкрутіших розкладів.

- Як відноситесь до дівчат в движі? Скільки, наприклад, було на виїзді до Салонік?

У 15 автобусах були тільки 3 дівчини. Але в принципі, ми не любимо коли дівчата присутні на трибуні, і взагалі в фанатському русі.

- Якщо перед вами встане вибір – всім разом побитися і не потрапити на футбол, або піти від бійки і потрапити на сектор – який варіант переважить?

На футбол треба потрапити обов'язково.

Взято з сайту ULTRAS.ORG.UA

Джерело: http://ultras.org.ua/00409.html